Невдоволення білоруських військових може стати ключем до миру в Україні

Золтан Гроссман
Оригінал: https://www.counterpunch.org/2022/03/11/belarus-military-dissent-could-be-a-key-to-peace-in-ukraine/

Ключ до припинення війни в Україні може бути в несподіваному місці: Білорусі. 28 лютого українська розвідка попереджала, що білоруські війська приєднаються до російського вторгнення, але розвідка США спростувала ці повідомлення, і ці війська не перетнули кордон. Тепер ми можемо знати чому: масове незгода в білоруських військових.

Спочатку трохи передісторії. Масові продемократичні протести сколихнули режим Олександра Лукашенка у 2020 році після того, як він вкрав вибори у лідера опозиції Світлани Тіхановської. Лукашенко закликав Путіна відправити російські війська для придушення протестів, а погрози змусили Тіхановську втекти до Литви. Виїхали тоді й деякі військові чини та молодь призовного віку. Торішнє викрадення Лукашенком цивільного літака призвело до того, що більшість країн скасували всі рейси до столиці Мінська. Нещодавно він дозволив Росії використовувати Білорусь як плацдарм для вторгнення в Україну.

Один зі старших радників Тіхановської Франак Вячорка підтверджує, що Путін планував, щоб білоруські військові приєдналися до його вторгнення (що Мінськ заперечує). Але цей план був зірваний серією відставок високопоставлених військових, які втекли з країни та зв’язалися з опозицією в еміграції. Крім того, сотні молодих білорусів призовного віку також втекли через закриті кордони, що «небезпечно і дорого».

В’ячорка прокоментував: «Ми знаємо, що є високий ступінь деморалізації серед офіцерів у війську. Крім того, спостерігається велика деморалізація серед військовослужбовців строкової служби, які масово тікають з-за кордонів країни куди завгодно, включаючи Росію, Казахстан і країни Балтії».

Він продовжив: «Останніми днями ми спостерігаємо зростання тиску з боку командирів військових частин, щоб вони не втручалися в бойові дії в Україні. Є офіцери, які пішли на лікарняний, є такі, що попросили розірвати контракти з військовими, навіть ціною відшкодування всіх витрат на військову службу. Ми говоримо про тисячі доларів».

За словами Вячорки, «найбільша проблема для них полягає в тому, що вони не мають практичної можливості покинути Білорусь. Раніше вони могли вилетіти до Грузії, але зараз усі рейси туди з Білорусі скасовано на найближчі півроку. У Західну Європу немає рейсів, а до Стамбула дуже важко дістатися. Тож єдиний спосіб перебігти – нелегально перетнути кордон із сусідніми країнами. Багато офіцерів досі не бажають ризикувати цим кроком».

«Білорусь надала росіянам свою військову інфраструктуру, підсумував Вячорка, але білоруські підрозділи ще не зайшли на територію України. Крім того, ми бачимо, що підрозділи, які дислокуються при кордоні з Україною, повертаються на місця дислокації. Схоже, рішення про залучення білоруських військових до бойових дій було змінено внаслідок тиску вищого керівництва та відмови простих солдатів воювати».

У драматичний розвиток подій генерал-майор Віктор Гулевич, начальник Генерального штабу, написав заяву про відставку міністру оборони Білорусі Віктору Хреніну, обговорюючи небажання військових приєднатися до вторгнення. У листі (розміщеному екс-заступником міністра оборони України Олександром Носовим) йдеться: «Проведення роз’яснювальної роботи з командирами військових частин результатів не дало. Маю сміливість припустити, що заміна командирів цих військових частин, які не змогли організувати формування угруповань на місцях, не дасть нам потрібного результату. З огляду на вищевикладене, прошу Вас прийняти рішення щодо прийняття моєї відставки». Стаття про лист, яку Мінськ спростовує, була в лондонській Daily Express (3-7-22).

Інтерв’ю Вячорки було того ж дня в провідній тель-авівській щоденній газеті Israel Hayom (3-7-22), яка також повідомила, що «багато білоруських бійців – приблизно п’ять військових частин – приєдналися до українців, щоб воювати з росіянами. «Партизанський» рух противників білоруського режиму розгорнув своїх людей по всій країні, щоб перешкодити розгортанню російських військ на території Білорусі…»

У статті додається, що «правозахисні організації повідомили, що білоруським чоловікам віком від 18 до 58 років наказали особисто зареєструватися на призовних пунктах і залишити свої мобільні телефони та паспорти владі, щоб ускладнити їм втечу з держави. Згідно з повідомленнями, від них вимагають з’явитися до вербових пунктів разом із членами родини, яким повідомляють, що вони будуть покарані, якщо їхні родичі не з’являться, коли їх закликатимуть воювати за свою країну».

Тож шлях до миру в Україні може пролягати через Мінськ, але не через Мінські угоди 2014-15 років між Росією та Україною (які загинули, коли Путін вторгся в Україну). Якщо знову спалахнуть масові протести проти правління Лукашенка, цього разу, можливо, підтримані партизанами чи навіть військовими перебіжчиками, він, можливо, не зможе знову покликати Путіна на допомогу, оскільки російські війська загрузли в Україні. Можливо, росіянам ще не вдасться повалити Путіна від влади, але білоруси вже наблизилися до вигнання його молодшого партнера Лукашенка і, можливо, можуть зробити це знову.

Попри всю увагу Росії до початку наступу на Україну, захист самої Білорусі майже нехтується. Якщо Лукашенко відверне увагу військових інакодумців або відновлення повстання, українські війська можуть завдати сміливого контрудару по російських військових районах або навіть підтримати повстання в Білорусі. За даними Reuters (3/10/22), Лукашенко фактично сказав своєму Міністерству оборони, що білоруська армія повинна «запобігти будь-яким спробам – імовірно з боку українських сил – перерізати російські лінії постачання та «вдарити по росіянах з тилу», очевидно». тобто в самій Білорусі.

Якщо така революція в Білорусі буде успішною, це може змінити ситуацію для України. Новий уряд у Мінську, ймовірно, накаже російським військам покинути країну, позбавивши Путіна його північного фронту в Україні. Навіть Путін може не захотіти боротися з Україною та Білоруссю одночасно. Усунення Лукашенка було б для Путіна миготливим червоним знаком попередження про те, що він може бути наступним.

Як географ я можу припустити, що новий уряд у Мінську також розширить геополітичні можливості, доступні в регіоні. Дуже сумнівно, що Білорусь подасть заявку на членство в НАТО, ризикуючи отримати негативну реакцію з боку Москви, тому натомість вона зможе оголосити нейтралітет, не допускаючи ані НАТО, ані російських військ. Більш впевнено забезпечений безпекою на своєму північному кордоні та зіткнувшись із жорстокою російською окупацією, президент України Володимир Зеленський може відмовитися від своєї мети вступу до НАТО та прийняти нейтралітет як частину мирного врегулювання.

У такому разі Білорусь, Україна та (вже нейтральна) Молдова разом сформували б нейтральну зону між НАТО та Росією, що фактично могло б принести трохи стабільності Східній Європі. Ми можемо лише сподіватися, але незалежно від результату, можливості для завершення війни в Україні можуть бути знайдені в інших столицях, крім Києва та Москви.

Золтан Гроссман є членом факультету географії та вивчення індіанців і корінних народів Державного коледжу Evergreen в Олімпії, штат Вашингтон. Він отримав ступінь доктора філософії. Він є давнім організатором спільноти та був співзасновником альянсу Midwest Treaty Network за племінний суверенітет. Він був автором книги Unlikely Alliances: Native and White Communities Join to Defend Rural Lands (University of Washington Press, 2017) і співредактором Asserting Native Resilience: Pacific Rim Indigenous Nations Face the Climate Crisis (Oregon State University Press, 2012) . Веб-сайт його факультету знаходиться за адресою https://sites.evergreen.edu/zoltan